Телефон психолога закладу

Акулова Катерина Леонідівна - 097 74 36 511

електронні банери Національної дитячої "гарячої" лінії - 116111

«Як допомогти дітям впоратися зі стресом під час спалаху коронавірусної інфекції COVID-19»

/Files/images/21.04.jpg

«Вправи для подолання стресу у дітей».

Коронавірусне захворювання (COVID-19) несе із собою тривожність, стрес і невпевненість. Особливо сильно їх відчувають діти різного віку. Різні діти справляються з такими емоціями по-різному. Але якщо у житті вашої дитини реальністю стали закриття школи, скасування подій або розлука з друзями, ваша любов та підтримка потрібні їй зараз як ніколи.

1. Будьте спокійні та ініціативні

«Батьки мають проявляти ініціативу та спокійно говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання (COVID-19), а також про важливу роль, яку діти можуть відігравати у підтримці свого здоров’я. Розкажіть їм, що хтось із вас в якийсь момент може відчути симптоми, які часто дуже схожі на застуду або грип, і що їм не потрібно надто лякатися цього, – рекомендує докторка Дамур, – Батьки мають заохочувати своїх дітей повідомляти їх про погане самопочуття або про переживання через вірус, щоб батьки мали змогу допомогти»

«Дорослі можуть співчувати тому, що діти нервують і переживають через COVID-19. Запевняйте своїх дітей, що діти та молоді люди, як правило, легко переносять захворювання, які може спричиняти інфекція COVID-19», – каже вона. Також важливо пам’ятати, що багато симптомів COVID-19 можна лікувати. «У зв'язку з цим ми можемо нагадати дітям, що є багато ефективних речей, які ми можемо робити, щоб захистити себе та інших людей і при цьому краще контролювати обставини: часто мити руки, не чіпати обличчя та підтримувати дистанцію з іншими людьми». «Інша річ, яку ми можемо зробити – це допомогти їм подивитись навколо себе. Скажіть дитині: «Слухай, я знаю, ти відчуваєш справжнє занепокоєння через ймовірність зараження коронавірусом, але за допомогою тих речей, які ми просимо тебе робити – мити руки, залишатися вдома – ми також дбаємо про інших людей у нашій громаді. Ми думаємо і про людей навколо нас».

2. Дотримуйтесь рутини (розпорядку дня)

«Діти потребують розпорядку. Ось так. І все, що ми маємо дуже швидко зробити зараз – це розробити новий розпорядок, аби кожен і кожна з нас спокійно прожили ці дні, – говорить докторка Дамур, – Я наполегливо рекомендую батькам забезпечувати, щоб у дітей був розпорядок дня, який може включати в себе ігровий час, коли дитина може за допомогою свого телефону зв’язатися з друзями, та час, вільний від гаджетів. Також обов'язково має бути час на допомогу батькам із хатніми справами. Нам потрібно думати про те, що ми цінуємо, і вибудувати такий розпорядок, який це максимально відображає. Для наших дітей буде великим полегшенням жити за передбачуваним графіку і знати, коли вони мають працювати, а коли вони можуть пограти».

«Будьте готові, що вони будуть дуже засмучені та дуже переживатимуть через втрати, які вони відчуватимуть. Підтримайте їх і кажіть їм, що відчувати сум – цілком нормально».

3. Дозвольте дітям відчути свої емоції

Коли закриваються школи, це означає скасування шкільних вистав, концертів, спортивних матчів та заходів, пропуск яких через коронавірусне захворювання (COVID-19) стає приводом для сильного розчарування. Порада докторки Дамур номер один – дозвольте дітям посумувати. «У житті підлітків це великі втрати. Для них вони більші, ніж для нас, оскільки ми вимірюємо ці речі відповідно до свого життя та досвіду. Будьте готові, що вони будуть дуже засмучені та дуже переживатимуть через втрати, які вони відчуватимуть. Підтримайте їх і скажіть їм, що відчувати сум – це цілком нормально».

4. Запитуйте у дітей, яку інформацію вони отримують

Про коронавірусне захворювання (COVID-19) шириться багато дезінформації. «Дізнайтеся, що саме ваша дитина чула про захворювання і що з цього вважає правдою. Недостатньо просто повідомити своїй дитині точні факти про вірус, тому що якщо вона вже десь чула якусь дезінформацію, вона просто поєднає її з тим, що їй скажете ви. Тому важливо, щоб ви запитували, що саме ваша дитина вже знає про коронавірусне захворювання, і одразу допомагали дитині розбиратися, якщо бачите, що вона заплуталася. Дізнайтеся, що ваша дитина вже знає, і давайте перевірену інформацію, щоб привести дитину до правильного розуміння».

Якщо у них є запитання, на які ви не знаєте точної відповіді, не намагайтесь вигадати відповідь. Використовуйте це як можливість знайти інформацію разом. Використовуйте у якості джерел інформації веб-сайти організацій, яким можна довіряти – такі, як ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров'я.

5. Організовуйте радісні події

Коли мова йде про те, як впоратися із важкими емоціями, «привертайте до себе увагу своєї дитини і намагайтеся врівноважити розмови про почуття з радісними подіями. Дозвольте дітям відволікатися від смутку». Влаштовуйте раз на декілька днів ігрові вечірки або разом готуйте їжу. Докторка Дамур використовує час вечері для спілкування зі своїми дочками. «Ми вирішили, що збираємось вечеряти разом щовечора. Ми об'єднуємося в пари та розподіляємо обов'язки приготування сімейної вечері».

Підліткам слід дозволити деяку свободу у користуванні їхніми гаджетами, але не в будь-який час та за будь-яких обставин. Докторка Дамур радить сказати прямо своїй дитині про те, що ви розумієте, скільки зараз в неї з'явилось вільного часу, але проводити весь цей час у соцмережах через гаджети – це не дуже гарна ідея. «Запитайте свого підлітка: «Як нам із цим бути?». Запропонуйте йому скласти план користування гаджетами і скажіть, що ви думаєте про цей план»

6. Слідкуйте за власною поведінкою

«Звісно, батьки теж відчувають тривогу, а наші діти зчитують наші емоції, – пояснює докторка Дамур, – Я раджу батькам робити все, що в їхніх силах, аби керувати власною тривогою і не накручувати дітей власними страхами. Це означає, що іноді треба стримувати важкі емоції, особливо, якщо вони дуже інтенсивні».

Діти покладаються на своїх батьків у питаннях безпеки. «Важливо, щоб ми пам'ятали, що ми водії автівки, в якій наші діти – це пасажири. І тому навіть якщо ми відчуваємо занепокоєння, ми маємо керувати автівкою так, аби наші пасажири почували себе в безпеці».

Міні-практики для дітей (і дорослих) для повернення опори, стабілізації у разі психологічної травми і просто для ресурсу.

1. Простий спосіб безпечно повертатися “в себе” – обмальовування долоньок і будь-які ігри з долоньками. Відбиток долоні – це перша ідентифікація малюка. Перші відбитки брудної дитячої долоньки на шпалерах – це перше “Я є в світі”. Відбитки в тісті, глині, піску, будь-якій крупі, на папері. Вирізання, розмальовування долоньки – це відчуття і заповнення внутрішньої території. Долонька – як мандала, що повертає і зміцнює “Я”.

Долонька – уособлення всього тіла дитини. А потім – і її самості. Коли нам потрібно допомогти дитині повернути можливість кордонів і одночасно безпечного контакту – ми для неї придумуємо ігри, де долоньки різних діток могли б стикатися, плескати, торкатися одна одної. Де пальчики могли б вітатися, де вони торкалися б один до одного ребром, тильною стороною, всією поверхнею. (Тут чудова ідея Предрага Скакіча)

2. Дітки, які пережили травматичний досвід, можуть не допускати дотиків, боятися фізичного контакту. З ними можна і потрібно – намалювати “пряничену людинку” і її розмальовувати. Іноді з підлітками ми описуємо контури тіла на шпалерах, можна купити промислові іграшки, на яких можна малювати й потім змивати намальоване.

3. З дітьми обов’язково ліпити – з глини, тіста, гірше – пластику і пластиліну. Ліплення трансформує напругу, знімає затиски, дає відчуття контролю (що важливо для тих, хто втратив контроль над ситуацією, життям, реальністю), ліплення корисне за будь-яких психосоматичних хвороб.

4. Кожен раз, коли ми щось “творимо” – ми створюємо – повертаємо себе. Лялечки з ниток, прості мотанки, людинки з поролону (або з губок для миття посуду), виліплювання лялечок і фігурок з тіста-глини – все це дуже дієва терапія.

5. У разі, якщо дитина почала поводитись, як дитя більш молодшого віку (так підсвідомість намагається повернути безпеку). Якщо в руках у дитини виявиться щось, що “менше” її, щось, що сприймалося б як дитина більш молодшого віку – лялечка, маленька машинка, іграшковий звір, навіть клубок ниток – сама дитина автоматично переміщається в дорослішу позицію.

6. Дітки, які пережили травматизацію, часто перестають відчувати контакт ніжок з землею (втрачають опору, приземленість). З ними добре грати (малювати, ліпити, пританцьовувати) у квіти й дерева – приділяючи увагу корінню і міцному стовбуру.

Іноді ми граємо у “вирощування велетенських ніг” – уявляючи, що ноги стають величезними і міцно утримують в рівновазі, не даючи розгойдуватися від вітру (вітер – це метафора змін, подій, на які ми вплинути не можемо), чим яскравіше ми представимо (намалюємо, промасажуємо) ці велетенські ноги, тим сильніший ефект. Спати краще укладати таких діток теж, даючи опору ніжок (наприклад, класти під ноги скручений у валик рушник).

7. Діти, які пережили травматизацію, намагаються все контролювати. З ними важливо говорити про плани, складати розклад, робити колажі мрії тощо. Важливо пам’ятати, що в практиках вони не закривають очі, боячись послабити контроль. Багатьох дорослих дратує, що вони весь час щось крутять у руках (гублячи і ламаючи :–). Щоб зняти напругу в ручках, одночасно послабити контроль і повернути безпеку – потрібно дати дітям в руки масажне кільце, еспандер, хлібний м’якуш, кульки, наповнені борошном (крохмалем).

8. Щоб обережно доторкнутися до теми страху, дати дитині відпочинок і контроль над страшними спогадами й снами, можна спорудити (намалювати, виліпити, зробити з коробки) сейф для страшних спогадів. Не називаючи спогади – дати метафору – просто зім’яти папір або взяти темні аркуші паперу, камені, шишки і скласти їх у сейф. Ключ від нього буде або в дорослого, або в самої дитини. Зробити з сірників і різнокольорових ниток “ловців снів” або вирізати ажурну сніжинку, яка, як фільтр, вбирала б страшні образи, не підпускаючи їх до дитини.

9. Вирізати з паперу ангела. “Якщо я зіткнувся з досвідом, в якому батьки, інші дорослі не можуть мене захистити – я шукаю опори в чомусь, що більше, ніж людські можливості”. Наприклад, універсальний символ – ангел. Його можна назвати (роблячи його більш живим і особистим), повісити над ліжком, на стіні … зробити гірлянду з ангелів. (Я дуже люблю Ангела Фаворського.)

10. Дитинка шукає притулку в “спочатку безпечному місці” – матці. З дитиною корисно робити халабуди, будиночки, грати у хованки, така дитина любить перекриватися ковдрою або простирадлом. Мені дуже подобається тілесна практика “колиска”, яка і повертає контур безпеки, і дає ресурс – дорослий сидить на підлозі, обіймаючи дитину перед собою, за спинку (обхоплюючи ногами і руками), трохи погойдуючись і шепочучи щось тепле на вушко.

11. Будь-яке малювання і роблення будиночків повертає відчуття кордонів (але дуже обережно – якщо відомо, що будинок дитини зруйнований).

12. Тілесна гра – “Кнопка радості”, для безпечного повернення контакту з тілом. Дитина, не кажучи партнеру, придумує звук (пісеньку). Задумує місце на тілі – кнопку, яка б, якщо до неї доторкнутися, включала б цей звук. Партнер по грі, м’яко торкаючись до тіла, повинен знайти цю кнопку. Потім дитина шукає кнопку, яку загадав партнер.

13. Крило ангела (у дорослій версії – рука друга). Коли дитині потрібно відчути безпеку, відсторонитися від великої кількості людей, відчути підтримку – можна покласти праву руку на ліве плече. (Так позначається особиста територія і виникає відчуття дотику друга до плеча).

14. Сумне деревце. Дітки часто не можуть попросити про підтримку і пояснити, що їх турбує. Якщо дитину “перетворити” на деревце, яке ображено, пошкоджено, сумує – і запитати, що для нього зробити - поставити опору-паличку (себе), підв’язати гілочку (погладити по ручці), полити (погладити зверху вниз), поставити паркан (стати навколо) – дитина отримає необхідний ресурс.

15. Дітки в стані тривоги можуть боятися малювати щось на “вільну тему”. Їм можна давати розмальовки з чіткими “жирними” кордонами. Можна з ними малювати всередині паперової тарілки, малювати нестандартними “пензликами” – спонжиком, ватними паличками, зубними щітками. Наступний етап – капати акварельною фарбою на вологий папір. Потім – обводити висохлу форму, придумуючи, на що ця форма схожа.

Пам'ятка для батьків майбутнього першокласника

/Files/images/58343220.jpg/Files/images/26702397.jpg/Files/images/72438913.jpg /Files/images/img12.jpg

У 6 - 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров'ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам'ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 - 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 - 15 хвилин необхідно перериватися й обов'язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп'ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день - так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось - ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов'язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це - дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1.Показуйте дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині ,що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання .

4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .

8.Завжди говоріть дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус - найгірший варіант морального виховання . Примус у сім'ї порушує особистість дитини .

11.Визнайте право дитини на помилку .

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .

13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі .

14.І взагалі ,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини ,і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .
Кiлькiсть переглядiв: 413